П’ять міфів про Донбас

1. Донбас – особливий регіон

Почнемо з того, що загальновідому назву "Донбас" деякі фахівці не рекомендують використовувати для означення Донецької та Луганської областей. Вона не є коректною.

Якщо назви українських земель мають етнографічне чи історичне підґрунтя, то топонім Донбас пов’язаний із геологічним утворенням – Донецьким кам’яновугільним басейном, який тягнеться від Ростовської до Дніпропетровської областей і насправді займає десь третю частину сучасної Донеччини та Луганщини. І скорочення в одне слово, і ресурсний підхід до районування, і перенесення цієї назви на території, економічно пов’язані з видобутком вугілля – все це сталося в часи сталінської індустріалізації.

Зараз, коли відбувається деіндустріалізація, сама думка про те, що геологія та тип економічних відносин можуть задавати регіональну ідентичність, багатьом видається образливою. Тому все більшої популярності набуває інтерес до давнішої історії та акцентування на колишній належності цих земель до Слобожанщини (північна частина Донецької та Луганської областей) і Приазов’я.

Війна та декомунізація остаточно "добили" цю самоназву. Негативне сприйняття регіону, риторика невизнаних "республік", подальше руйнування важкої промисловості та наростання екологічних проблем майже не залишають надії на хоча б нейтральність такого означення.

Показово, що місцева влада вже років п’ять не користується словом "Донбас", обравши формулу "Донеччина та Луганщина". Таким чином нівелюється радянська історична пам’ять та підкреслюється належність регіону до загальноукраїнського простору.

2. На Донбасі немає нічого українського

Це багатокультурний і багатонаціональний регіон, етнографічний склад якого завжди значно різнився, залежно від міст, селищ та навіть історичних періодів. Проте з новітніх часів український компонент завжди складав більше половини місцевого населення.

Навіть попри повальну русифікацію, на момент розпаду Радянського Союзу спостерігалася різниця між російськомовним містом та україномовним селом. Ця тенденція залишається й досі. Хіба що українська мова все впевненіше почувається в середовищі великих міст.

Загалом, починаючи з 2014 року, українська мова та культура, як і скрізь, набувають тут усе більшої популярності. Найбільше це проявляється в інтересі до етнографічного компонента (крім українців, в етнографічному плані на Донеччині яскраво виражена самобутня культура приазовських греків).

Втім асоціація українське=модернове теж простежується й стає все потужнішою.

Наприклад, вже шість років тут проводиться літературно-мистецький фестиваль "Кальміюс", а минулого року гучно пройшли фестиваль постіндустріальної культури Most-Fest і Нью-йоркський літературний фестиваль, є постійні культурні атракції в прифронтових містах.

Це часто місцеві ініціативи, які працюють у кооперації з культурними діячами з усіх куточків України.

3. Навіть за великі гроші неможливо знайти кваліфікованого викладача іноземної мови

На жаль, викладання англійської в школах часто є незадовільним. Хоча це загальна проблема всієї України, а не виключно Донецької та Луганської областей.

Існують приватні центри вивчення мов, але не всі батьки можуть оплачувати там навчання й бути впевненими в якості знань, які отримують діти.

Одначе вже рік у Краматорську, Лимані та Костянтинівці працюють безкоштовні освітні простори, засновані народним депутатом від ЄС Олексієм Гончаренком. Головна ідея Гончаренко центрів – надання якісної безкоштовної освіти всім охочим. Головний акцент таких хабів робиться саме на вивченні іноземних мов, зокрема англійської. За сучасними методиками мова викладається як для дітей, так і для дорослих. Іде підготовка до ЗНО за
цим предметом. На сьогодні дипломи про проходження курсу з англійської отримали 205 людей.

Крім того, в Гончаренко центрах проводяться курси фінансової та медіаграмотності, читаються лекції з історії, організовуються культурні заходи. Майже за рік у Донецькій області три Гончаренко центри відвідали понад 15 тисяч осіб, було проведено півтори тисячі заходів.

4. Донбас – вкрай прихильний до радянської влади та продовжує ностальгувати за СРСР

Як свідчить опитування КМІС за 2020 рік, присвячене оцінці радянського минулого, мешканці Донбасу ностальгують за ним менше, ніж жителі Східного (Харківська, Запорізька та Дніпропетровська області) та Південного (Херсонська, Миколаївська та Одеська області) регіонів.

Це можна побачити на графіку (рис.1)

І хоча по Україні симпатія до радянського знижується загалом, саме Донецька та Луганська області продемонстрували найвищий темп у скороченні прорадянських настроїв у порівнянні з 2013 роком. Імовірно, близькість до фронту дається взнаки.

5. Сєвєродонецьк – це на північ від Донецька

Це місто розташоване в Луганській області, а його назва насправді походить від назви річки Сіверський Донець, на якій він стоїть. Ця річка – найголовніша водна артерія регіону. Воду з неї каналом Сіверський Донець –Донбас отримують майже всі споживачі Донецької та Луганської областей.

Зараз Сєверодонецьк відіграє роль адміністративного центру Луганської області, тож дуже важливо, щоб його мешканці могли отримувати освітні та культурні послуги, які є в кожному обласному центрі. Тому доступність неформальної освіти стає пріоритетом.
 

Вже влітку в Сєвєродонецьку запрацює "Гончаренко центр". Окрім традиційних для просторів занять, тут відкриються курси психологічної реабілітації для ветеранів, IT- програми для підлітків із малозабезпечених сімей, творчі курси для талановитих дітей, а також буде викладатися українська мова для держслужбовців і переселенців. Гончаренко центр у Сєвєродонецьку має стати найсучаснішим освітнім і культурним хабом міста, який об’єднає активну та небайдужу спільноту. Наразі пошук партнерів триває.