Державний музей авіації – ретроспектива та розвиток

2003 року Президент України під звуки військового оркестру перерізав жовто-блакитну стрічку – останню перепону на шляху до струнких рядів літаків та гелікоптерів, що вишикувались на навчальному аеродромі Національного авіаційного університету. То був початок, перша черга музею – 33 типи основних бойових, транспортних і пасажирських машин будови 60-х – 80-х років, що були на озброєнні ВПС СРСР та незалежної України, або експлуатувалися у цивільному повітряному флоті. За десять років був пройдений великий шлях: музей став центром культури і дозвілля столичного та державного рівня, який відвідало понад 400 тисяч киян, гостей нашого міста з багатьох країн світу. Тут проводяться екскурсії для офіційних делегацій та високоповажних гостей нашої держави, міжнародні наукові конференції, семінари, проходять різноманітні акції: польоти приватних літаків, виступи моделістів, урочисті відзначення знаменних дат історії авіації. Територія музею збільшилася майже вдвічі, а експозиція – у два з половиню рази, до 88 літаків, гелікоптерів та БПЛА.

Урочисте відкриття Державного музею авіації 30 вересня 2003 року

Спочатку було слово

Музей створювали науковці, тому й підхід був відповідний: ініціативна група спочатку вивчила досвід провідних авіамузеїв світу, проаналізувала  сучасні тенденції розвитку технічних історичних музеїв, і потім, враховуючи фінансові можливості держави, розробила концепцію експозиції. Її назвали "інтернаціональною напівдинамічною". "Інтернаціональною" - щоб краще відобразити вклад вітчизняних авіаторів у світову історію авіації, і не відсікати можливість представлення іноземних літальних апаратів. А під "напівдинамічною" розуміється те, що якщо експонати ДМА не можуть літати самі (як це прийнято в багатьох технічних музеях світу), то, окрім звичайного статичного показу, будуть проводитися різноманітні акції, що різко збільшуватимуть потік відвідувачів: різноманітні авіашоу, спеціалізовані виставки, презентації нових зразків авіатехніки вітчизняних виробників, покази старовинних літаків, конкурси авіамоделей, фотовиставки з авіаційної тематики тощо. Зараз такий формат є загальноприйнятим і називається "динамічний музей". А ДМА став першою музейною установою в Україні, в основу діяльності якої ці принципи були закладені ще 2003-го року!

В самій експозиції були передбачені "родзинки" - унікальні колекції, що не мали аналогів у світі. Це сформувало потік "спеціалізованих" відвідувачів – фанів, моделістів, "споттерів", авіаційних фотографів тощо.

 

"Бекфайр-колекція" - збірка всіх моделей стратегічного ракетоносця Ту-22М,  найпотужнішого бойового літака ВПС України

Важкий старт

Окрема тема в історії створення музею - початковий стан експонатів. З усіх отриманих літаків не було жодного, якого можна було б одразу включити до експозиції. Льотне поле аеродрому НАУ спочатку більше нагадувало „авіаційне кладовище": пошарпані, обдерті „ветерани" стояли часом без кабін, антен, на напівспущених колесах (а деякі і взагалі без них). Навіть найпристойніші десятиріччями не бачили пензля і краплі фарби, та й мили їх не кожного року… Неможливо було дивитись без сліз й на „рештки" авіатехніки, передані з Національної студії художніх фільмів імені О. Довженка: розграбовані, понівечені, взагалі без коліс і кабін…

Ту-22М-0 під час перебазування на аеродром НАУ, грудень 2002 року. У подібному стані була отримана більшість експонатів

Власними силами невеличка група ентузіастів – працівників НАУ просто не дала б їм ради. Але тут на допомогу прийшов потужний спонсор – Державна компанія з експорту озброєнь та спецпослуг „Укрспецекспорт", яку тоді очолював доктор технічних наук, професор В.М. Шмаров. Він знайшов „важелі впливу" практично на всі підприємства в Україні, що мають відношення до авіації, і „процес пішов"! Ремонтні підприємства ВПС, 410-й завод цивільної авіації разом з Державною авіакомпанією „УАТК" та Васильківським коледжем ВПС відновлювали, ремонтували й фарбували літаки і гелікоптери. До впорядкування території "приклала руку" міська влада. Богом забута окраїна, з розбитою дорогою та сумними сірими бетонними заборами обабіч неї, за три літні місяці 2003-го року перетворилася на своєрідний авіаційний „діснейленд"!

Музей "з висоти польоту птаха"

Врятуй і збережи, отримай - і привези

Приорітетним напрямком роботи на початковому етапі, звичайно, було збирання експонатів – літаків і гелікоптерів. Основним „донором" стали Військово-повітряні сили: розформований інститут ВПС передав цілу збірку бойових машин фронтової (тактичної) авіації з логотипами "МіГ" і "Су" на борту: винищувачів, винищувачів-бомбардувальників та штурмовиків. З Васильківського коледжу ВПС „переїхав" на власних колесах палубний штурмовик Як-38 – єдиний у колишньому СРСР літак вертикального злету й посадки, що у 80-х базувався на найбільших радянських авіаносцях. А навчально-бойовий бомбардувальник Як-28У команда офіцерів військової кафедри НАУ „притягла" аж з Овруча, де він зберігався …на автобазі! З великої „родини" Як-28-х (у 60-х побудовано біля 1200 машин всіх моделей!) в Україні збереглися лише два: київський Як-28У та постановник радіоперешкод Як-28ПП у Вінниці.

Навчально-бойовий бомбардувальник Як-28У

Робота по отриманню й перевезенню авіатехніки мала бути виконана терміново – у країні ударними темпами знищувалися сотні й сотні бойових і цивільних літаків. Так, унікальну першу модель стратегічного бомбардувальника-ракетоносця Ту-22М-0 взагалі ледве встигли „витягти з-під ножа" – через кілька днів мала виїжджати бригада на його утилізацію! А це – перший побудований літак даного типу (з загалом випущених 500 машин). Найбільші ж у світі ракетоносці Ту-160 та Ту-95МС, основу стратегічної авіації СРСР, вдалося зберегти лише в Музеї авіації Далекої Дії. Ці машини належать ДМА, проте експонуються в Полтаві.

Ту-95МС

Транспортування відносно невеличких літаків фронтової авіації не справляло труднощів, і в цьому музею активно допомагали офіцери військового факультету НАУ. Проблеми почалися, коли почали отримувати справжніх "літаючих велетнів" - стратегічні бомбардувальники, важкі транспортні гелікоптери, літаки морської авіації. Просто перелетіти вони вже не могли – вийшли строки льотної придатності. Для перевезення їх довелося розбирати на частини, і вже технічним відділам ДМА організовувати спеціальні транспортні операції, про які писали газети та висвітлювало телебачення! Так, для доставки найбільшого у світі транспортного гелікоптера Мі-26 з Конотопського авіаремонтного заводу була задіяна ціла автоколона з шести важких вантажівок. А найбільший експонат, протичовновий літак Ту-142МЗ (довжина – 49 метрів, розмах крил 50 метрів) – транспортували з Миколаєва аж 19 трейлерів! "Непідйомні" для бюджету музею гроші на це (від 50 до 100 тисяч гривень за кожний літак у цінах 2005 року) надав спонсор - американська корпорація „Райтеон", що допомагала Україні в утилізації стратегічних бомбардувальників.

Мі-26, який зараз експонується в ДМА

 Загалом з віддалених гарнізонів та заводів у 2004-2012 роках було доставлено до Києва 67 літаків, гелікоптерів та 2 БПЛА. Не забули й про "аксесуари" – 52 авіабомби різного калібру, аж до найбільших (вагою у 9 тон!), блоки некерованих ракет, підвісні контейнери з гарматами, бомбові касети, величезні ракети класу "повітря-земля" і інші "засоби  ураження" склали колекцію авіаційних озброєнь.

Найбільші авіабомби СРСР з колекція авіаційних озброєнь – вагою у 9, 5 і 3 тон. На другому плані –               надзвуковий розвідувальний безпілотник ВР-2 "Стриж"

Всі експонати музею згруповані в спеціальні колекції. Вони створювалися за трьома принципами. Перший є звичайним, і досить розповсюдженим – за приналежністю до окремих КБ: це, наприклад, "Літаки АНТК "Антонов" (титульна колекція ДМА), "Алея МіГів", "Гелікоптери Міля" і інші. Другий принцип – тематичні збірки ("Історичні літаки", "Морська авіація", "Навчально-тренувальні та спортивні літаки". І третій – це унікальні збірки всіх основних серійних моделей літаків, що були символами своєї епохи. До останніх відноситься, наприклад, "Бекфайр-колекція", в якій представлені всі основні моделі стратегічного бомбардувальника-ракетоносця Ту-22М, наймогутнішого бойового літака вітчизняних ВПС. Під крилами цих гігантів, що здатні були вразити будь-які цілі в Європі, стартуючи з українських аеродромів, їх основне озброєння – ядерні крилаті ракети Х-22М „Буря".

PR, PR, і ще раз PR

Вітчизняні музеї переживають сьогодні те, що європейські та американські пережили приблизно півстоліття тому. А саме - вчаться самостійно заробляли гроші і утримували себе.

Заробити деякі суми музей може багатьма способами. Проте технічному музею потрібні не просто гроші, а великі (краще – шалені) гроші. Тому він має стати брендом. А щоб стати брендом – він має бути відомим. І не лише вдома, але й у світі.

Щоб бути відомим широкому загалу, треба дружити з засобами масової інформації. В практичній роботі ДМА від самого початку "на щит" було піднято співпрацю з вітчизняними медіа: теле- і радіоканалами, загальними і спеціалізованими виданнями. Вона виявилася взаємовигідною: "телевізійники" у музеї швидко могли відзняти будь-який літак чи гелікоптер, що ставав "інформаційним приводом дня", зробити відеоряд для історичної передачі тощо. "Газетярі" та видавці часописів мали змогу отримати фаховий коментар про будь-яку авіаційну подію, чи навіть готову статтю про музей. Директор, професор Ю.К. Зіатдінов та співробітники відділів понад 80 разів брали участь у телевізійних передачах та виступали по радіо на теми, присвячені музею і поточним подіям, пов’язаним з вітчизняною авіацією. Тому інформація про музей поширилася досить швидко не лише в Україні, але й за її межами. "Конвертувати" ж її у фінансові надходження допомагає співпраця з туристичними фірмами агенціями, що значно збільшує потік відвідувачів. Так, лише за 11 місяців 2012 року в складі організованих груп на екскурсіях у ДМА побувало понад 12,5 тисяч туристів. Загалом же у 2003-12 роках було проведено майже 6000 екскурсій, у тому числі понад 100 – англійською та польською мовами.

Важливим аспектом діяльності сучасного музею є встановлення, підтримка і активний розвиток міжнародної співпраці з музейними, архівними та дослідницькими установами зарубіжних країн.

Першим зарубіжним партнером ДМА став Краківський музей польської авіації, з яким 19 березня 2004 року було укладено договір про співпрацю. Цей договір став першою в історії українсько-польських культурних відносин угодою про співпрацю музейних організацій!

 

Підписання першого договору про співпрацю між музеями України та Польщі. Директор Краківського музею польської авіації Кшиштоф Радван та директор ДМА Ю.К. Зіатдінов

А всесвітню відомість ДМА отримав 2006 року, коли делегація  музею взяла участь у міжнародному семінарі „Загальні проблеми аерокосмічних музеїв" у Вашингтоні. Це найбільший у світі форум з даної тематики, що проводиться щороку і збирає практично весь вищий менеджмент провідних музеїв світу. Тут представляються найсучасніші тенденції та теорії у музейній справі, обговорюються поточні проблеми і досвід їх подолання. На пленарній доповіді, присвяченій презентації Державного музею авіації України, були присутні керівники та співробітники понад 70 музейних установ США, Канади та країн Європи, представники посольства України у США та української діаспори.

У 2008 році ДМА започаткував власну міжнародну науково-практичну конференцію "Технічний музей: історія, досвід, перспективи", що проводиться періодично - раз на два роки. Загалом у трьох таких форумах взяло участь понад 200 співробітників з 73-х музейних установ України, Литви, Німеччини, Польщі, Словаччини та США.

Учасників міжнародної науково-практичної конференції "Технічний музей: історія, досвід, перспективи" біля Іл-86

Сучасний технічний музей – виставка експонатів, чи Діснейленд?

 

Одним з найважливіших відмінностей сучасного музею від традиційного є відносини відвідувача і експозиції. Для традиційного характерні дистанційованість артефакту від відвідувача ("руками не  чіпати!"), статичність колекцій, вербальна форма подання інформації (голосом екскурсовода).

Безумовно, ці риси мають бути присутніми і у нинішньому музеї, але лише певною мірою. Бо сучасний музей змушений діяти в умовах ринкової економіки. Тобто конкурувати з різними підприємствами культурних послуг, і бажано хоча б на рівних. Тому він має бути актуальним і динамічним, максимально орієнтованим на задоволення потреб відвідувачів, дивувати і справляти емоційне враження, ініціюючи бажання прийти знову.

Як показує статистика, основними відвідувачами музеїв є діти – у організованих шкільних групах, чи з батьками. А чого прагнуть діти найбільше? Звичайно, помацати все власними руками! Найкращу розповідь дитина забуде через хвилину. А от враження від штурвалу "справжнього" літака – пронесе через довгі роки.

В ДМА це врахували з самого початку, і максимально "наблизили" відвідувачів до експонатів. Повітряні кораблі можна не тільки оглянути зовні, але й побувати в їх кабінах і пасажирських салонах. У лайнерах Іл-62 та Ту-154, вертольотах Мі-8 й Мі-26 можна зайняти крісла екіпажа, уявивши себе пілотом, штурманом чи бортінженером, та сфотографуватися. А "особливо просунутим" і зацікавленим покажуть ще і знамениті "чорні ящики" (які насправді зовсім не чорні) та апаратуру декодування їх записів. Дорослі й діти отримують незабутні враження, музей – додаткові кошти.

Ще далі цей процес заходить під час проведення акцій. Так, нещодавно група волонтерів виявила бажання …помити літаки у музеї! Дійсно, навесні великі машини мають трохи "непрезентабельний" вигляд. Штатним працівникам, більшість з яких - пенсіонери, швидко зробити це важкувато.. А от молоді процес сподобався: можна залізти на фюзеляж, заглянути у двигуни, та навіть потанцювати на крилі! Пасажирський лайнер Ту-154 "драїли" всі, від малих до найстарших – і батьки, и навіть чотирирічний хлопчик! Не втримались і журналісти (акцію висвітлювало кілька телеканалів) - з помітним задоволенням обдали струменями води круті боки "великої тушки", як називають цей літак авіатори. На наступний рік одного літака вже буде замало - заявки на участь почали надходити на електронну пошту музею з різних міст в той же вечір!

  Волонтери в ДМА під час акції "Помий літак"

Значну кількість відвідувачів збирає й акція "Ніч у музеї". Начебто ті самі літаки – але геть інше емоційне сприйняття! Небагато хто може похвалитися, що провів ніч у наметі під крилом стратегічного бомбардувальника… Такі враження - вони на все життя!

Ще одна цікава можливість відкривається завдяки близькості міського аеродрому "Київ-Жуляни": відвідувачі зі спеціального майданчика можуть спостерігати за роботою сучасного аеропорту, зльотом і посадкою літаків. Рейсові лайнери з працюючими двигунами проходять буквально поруч – руліжна доріжка знаходитися в 20-30 метрах від музею!

ДМА – це не лише музей: водночас він виконує й функції навчальної бази  Національного авіаційного університету. Тут проходять практичну підготовку майбутні авіаційні фахівці.

Студентки НАУ

Життя не стоїть на місці, і сучасний музей має розвиватися разом із ним. Готується повне технічне переоснащення музею – з переходом на сучасні інформаційні технології (таблички з QR-кодами, аудіогіди), відеонагляд, покриття території бездротовим інтернетом тощо.

У ювілейний рік у ДМА успішно провів перше велике історичного авіашоу - "Фестиваль ретролітаків ", в якому взяли участь реальні бойові машини часів Другої світової війни. З Великобританії в музей прилетіли 24 літаки: один з кращих радянських винищувачів часів війни Як-3, навчально -бойовий Як-11, найкращі американські винищувачі Другої світової P-51D "Мустанг", навчальні DH - 82 "Тайгер Мот" і "Пайпор Каб" , а також 15 найбільш популярних легких машин 60-х - 90-х років. Подібний широкомасштабний показ проходив в Україні вперше. За три дні з унікальними літаками британського клубу "Air Squadron" ознайомилися понад 15 тисяч відвідувачів, причому найбільш цікаві демонструвалися в польоті!

 

В.Д. Романенко

Провідний науковий співробітник ДМА